logo search
ПРАВОЗНАВСТВО / Тема 2 Конст Пр

1) Нормативність; 2) юридичне верховенство; 3) основоположність у правовій системі; 4) особливий порядок прийняття та зміни; 5) складний механізм реалізації.

За класифікаційними ознаками Конституцію України можна охарактеризувати як:

Структура конституції - це спосіб організації конституційно-правової матерії, тобто спосіб логічного викладення конституційно-правових норм і інститутів за певною доцільною схемою. Структура майже усіх сучасних конституцій включає: преамбулу, основну частину, заключну частину, перехідні положення.

Конституційний лад – це встановлений конституцією суспільний та державний устрій.

Основні положення конституційного ладу України:

1.Економічною основою суспільного ладу України є природні багатства (земля, надра, атмосферне повітря, водні та лісові ресурси, лісова рослинність, об’єкти тваринного світу та ін.) Право власності на них належить народу;

2. Державна влада в Україні суверена і незалежна, тобто вона є верховною в межах своїх границь;

3. Конституційно закріплений принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

4. Українська держава є демократичною, соціальною, правовою, що виявляється шляхом участі громадян у керуванні справами держави і суспільства за допомогою створення різних партій, рухів, конгресів;

Україна є унітарною державою;

5. Зовнішнім вираженням України як держави є її державна символіка.

  1. Конституційний статус особистості

Правове становище особистості - включає правовий стан особистості, загальну правоздатність, політико - правові принципи, права, свободи й обов’язки людини і громадянина, а також гарантії реалізації захисту прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.

Основою правового становища особистості виступають права, свободи й обов’язки людини і громадянина, які утворюють правовий статус особистості. Ядром правового статусу є конституційний статус особистості., тобто сукупність закріплених у Конституції прав, свобод і обов’язків особистості.

Свобода людини - вихідне поняття в проблемі прав людини і громадянина. Розрізняють природні права людини, тобто пов'язані із самим її існуванням і розвитком, і набуті, що в основному характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина (інститут громадянства, право на участь у вирішенні державних справ тощо). Саме свобода створює умови для реального набуття прав та їх реалізації. 3 іншого боку, права людини закріплюють і конкретизують можливість діяти у межах, установлених її правовим статусом.

Свободу людини визначають певні ознаки. Так, люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їхні природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За обсягом поняття «свобода людини» повно відображає принцип, закладений у ст. 19 Конституції України, згідно з яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством. Свободу людини характеризує й принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охорони, що його закріплюють демократичні конституції, у тому числі й Конституція України. Водночас свобода людини як об'єктивна реальність виходить за межі, врегульовані правом, і має витоки в системі інших соціальних норм, що панують у демократичному суспільстві. Слід пам'ятати, що поняття «свобода» може мати неоднакове тлумачення, оскільки, з одного боку, свобода характеризує загальний стан людини, її соціальний статус, а з іншого - конкретизується в можливості вчиняти ті або інші конкретні дії в межах, наданих людині мораллю і правом. Можливості, що надаються нормами чинного права, визначаються як суб'єктивні права людини.

Теорія права і правова практика розрізняють поняття «права людини» і «права громадянина». У першому випадку йдеться про права, пов'язані із самою людською істотою, її існуванням і розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України, до цього виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), тощо.

Щодо прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини з суспільством, державою, їхніми інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.

Права людини порівняно із правами громадянина пріоритетні.

Сучасне міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвитку та забезпеченню прав людини. Ці процеси набули особливої інтенсивності після Другої світової війни. Цьому сприяли загальна демократизація міжнародних відносин, створення Організації Об'єднаних Націй, інших демократичних міжнародних інституцій.

Демократизацію процесу, пов'язаного з проголошенням і захистом прав людини, значно прискорило прийняття низки міжнародних документів щодо закріплення, правової регламентації та розроблення механізму міжнародного захисту прав людини у державах, які підписали відповідні міжнародні документи.

Серед найважливіших загальних документів, з якими повністю узгоджуються положення Конституції України, Загальна декларація прав людини (1948 p.), Міжнародний договір про громадянські та політичні права (1966 p.), Міжнародний договір про економічні, соціальні та культурні права (1966 p.), Європейська конвенція про захист прав і фундаментальних свобод людини з протоколами (1950 р.), Європейський соціальний статут (1961 p.), Підсумковий акт Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1975 p.), Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав-учасниць Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (19-89 p.), Документ Копенгагенської наради-конференції з людського виміру НБСЄ (1990 р.) та ін.

Отже, право людини і громадянина - це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки людини і громадянина у суспільстві та державі, що передбачається для задоволення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів, закріплених у Конституції та інших нормативно-правових актах.

У Конституції України (переважно в розділі II) визначено такі групи основних прав: громадянські, (особисті, фізичні) політичні, економічні, соціальні та духовні (культурні).

Відповідно до змісту конституційні права та свободи можна класифікувати :

  1. Права на недоторканість: право на життя, на фізичну та психічну недоторканість (ст.ст.27, 28); право на свободу та особисту недоторканість (29); право на правову допомогу (ст.59); право на охорону особистого і сімейного життя (ст.32); свобода пересування (ст33); недоторканість житла(ст.30).

  2. Соціально-економічні та культурні права і свободи: право на освіту (ст.53); право на охорону здоровя, медичну допомогу та медичне страхування (ст.49); право на працю (ст.43) та право на соціальний захист (ст.46); право на страйк (ст.44); прав на відпочинок (ст.45); право на житло (ст.47); право власності (ст.41);свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст.54); право на підприємницьку діяльність (ст.42); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); право на безпечне для життя і здоров’я довкілля(ст.50); право на шлюб (ст.51); право дітей та молоді на захист і допомогу (ст.52).

  3. Виключно політичні права: виборче право; право обирати та бути обраним (ст.38)

  4. Соціально-політичні права: право на свободу світогляду і віросповідання (ст.35); право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34); право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст.39; право на свободу об’єднання (ст36, 37); таємниця кореспонденції (ст.32)

  5. Права-гарантії: право на індивідуальні чи колективні звернення (ст.40); право на відшкодування завданої органами матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів публічної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст.56).

Обов'язок людини і громадянина - це вид і міра необхідної ( обов'язкової ) поведінки людини і громадянина у суспільстві та державі, що передбачається для задоволення життєво важливих матеріальних і духовних інтересів інших осіб, що закріплена в Конституції та інших нормативно-правових актах.

Основні обов'язки громадян закріплює Конституція України.

До конституційних обов’язків відносяться:

  1. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України , шанування її державних символів (ст.65 Конституції);

  2. не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки (ст. 66 Конституції);

  3. сплачувати податки і збори в порядку і розмірах , установлених законом(ст. 67 Конституції);

  4. неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей(ст. 68 Конституції);

Прийняття нової конституції України – це крок до створення механізму реалізації прав, свобод і обов'язків. Відповідний механізм складається, передусім, з гарантій забезпечення прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Вказані гарантії - це відповідні умови й засоби, що сприяють реалізації кожною людиною і громадянином прав, свобод і обов'язків, закріплених Конституцією України. Вони диференціюються на особисті (право на судовий захист в т. ч. міжнародний, звернення до омбудсмана та ін.) політичні (ст. ст.5, 6, 15, 37 Конституції України), економічні (ст.13, 95, 41 Конституції України ), ідеологічні (ст..10, 15, 11 Конституції України) та юридичні (ст..21,22, 55, 56, 57,59 та ін.).

  1. Інститут громадянства України

Під громадянством України розуміють постійний політико-правовий зв'язок особи з державою, який зумовлює наявність у них взаємних прав, свобод та обов'язків, як на території країни, так і за її межами.*

(* відповідно до ст.1 Закону України про громадянство, громадянство України - цеправовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.)

Його слід розглядати у об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Об'єктивне розуміння конституційного права на громадянство - це система нормативно-правових актів у яких викладаються конституційно-правові норми та принципи, що регламентують взаємовідносини держави і людини у громадянстві. У суб'єктивному розумінні - це можливості людини мати постійний, необмежений у просторі, політико-правовий зв'язок з конкретною державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов'язків в обсязі і межах, передбачених Конституцією і законами держави.

Конституція та закони України увібрали в себе міжнародно-правові норми з питань громадянства, які зафіксовані у міжнародних актах універсального і спеціального характеру. До них можна віднести: а) Статут ООН; б) Загальну декларацію прав людини; в) Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року; г) Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 року; д) Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 року; е) Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 року; є) Гаазьку конвенцію щодо врегулювання окремих питань, пов'язаних з колізією законів про громадянство від 12 травня 1930 року; ж) Конвенцію Ради Європи про скорочення випадків множинного громадянства і про військовий обов'язок у випадках множинного громадянства від 6 травня 1963 року; з) Європейську конвенцію про громадянство від 7 листопада 1997 року та ін.

Правове регулювання громадянства в Україні на сьогодні здійснюється Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року. Цей Закон відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

  1. єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

  2. запобігання виникненню випадків без громадянства;

  3. неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

  4. визнання права громадянина України на зміну громадянства;

  5. неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

  1. рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

  2. збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Відповідно до Закону України «Про громадянство України» (ст. 3 «Належність до громадянства України») громадянами України є:

Документами, що підтверджують громадянство України, є:

Набуття громадянства України. Громадянство України набувається за наступними підставами:

  1. за народженням.

За народженням, відповідно до Закону, громадянином України є:

2) за територіальним походженням. ГромадянствоУкраїни за територіальним походженнямнабуває:

Датою набуття громадянства України у передбачених випадках, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

(*Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом 2 років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його,вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також від осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується (це не стосується осіб , яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні) повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.)

3) внаслідок прийняття до громадянства. Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України. Умовами прийняття до громадянства України є:

­– останніх 5 років. (Ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад 2 роки, і на іноземців чи осіб без громадянства, які перебували з громадянином України понад 2 роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті).

– 3 років (з моменту надання статусу біженця в Україні чи притулку в Україні) для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;

– 3 років з моменту в'їзду в Україну для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства;

(* умови3-6 не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України. Умови 1, 3-6 не враховуються у разі прийняття до громадянства України дитини, яка проживає в Україні і один із батьків якої або інша особа, яка відповідно до Закону є її законним представником і має дозвіл на імміграцію в Україну).

До громадянства України не приймається особа, яка:

Датою набуття громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України.

4) внаслідок поновлення у громадянстві. Поновлення у громадянстві України стосується осіб, які колись перебували у громадянстві України.

Так, особа, яка припинила громадянство України, є особою без громадянства і подала заяву про поновлення у громадянстві України, або особа, яка після припинення громадянства України набула іноземне громадянство (підданство) або іноземні громадянства (підданства), повернулася в Україну на постійне проживання і подала заяву про поновлення у громадянстві України та зобов'язання припинити іноземне громадянство, за відсутності підстав, передбачених ч. 5. ст.9. Закону «Про громадянство України», реєструється громадянами України.

У громадянстві України не поновлюються особи, які втратили громадянство України у зв'язку з набуттям його внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей чи фальшивих документів або стосовно яких рішення про оформлення набуття громадянства України скасовані на підставі ст.21 Закону Про громадянство України».

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

  1. внаслідок усиновлення.Дитина, незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішенням про усиновлення, якщо вона є іноземцем або особою без громадянства і її:

Повнолітня особа, яка є особою без громадянства, постійно проживає на території України і яку усиновляють громадяни України або подружжя, один з якого є громадянином України, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

(* Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року деталізує ці підстави.)

Громадянство України припиняється:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Вихід з громадянства України. Громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина.

Вихід із громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде із громадянства України. Вихід дітей віком від 14 до 18 років із громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою.

Вихід із громадянства України не допускається, якщо особі, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили і підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України.

Підставами для втрати громадянства України є:

1)добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки (це випадки множинності громадянства):

а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав;

б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями;

в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем;

г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;

  1. набуття особою громадянства України внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

  2. добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Положення пунктів 1, 3 не застосовуються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства.

Датою припинення громадянства України є дата видання відповідного указу Президента України.

Органи та посадові особи що мають повноваження у сфері громадянства:

1. Президент України;

2. Комісія при Президентові України з питань громадянства;

3. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи (Державна міграційна служба).

4. Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України.

3 питанням про громадянство тісно пов'язана проблема визначення правового статусу іноземних громадян та осіб без громадянства.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI. визначає визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.

При цьому іноземецемєособа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, аособоюбез громадянства -це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Ст. 26 Конституції України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.