9.3.5. Особливості і труднощі переходу до демократії в Україні.

Здійснюючи перехід до демократичного суспільства з соціально орієнтованою ринковою економікою та плюралістичною політичною системою Україна зустрілася з цілим рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів, які суттєво ускладнили трансформаційний перехід. Головними з них є:

Перехід до демократії здійснюється від тоталітарного суспільства, а тому він охоплює надскладні завдання реформування не лише політичної системи а й усього суспільного ладу.

Україна є одною із пострадянських республік, де на відмну від деяких центрально-європейських країн були повністю знищені приватна власність та приватна ініціатива.В наслідок цього, економічні успіхи майже повністю залежать від уряду і даються йому найтяжче не лише з суб’єктивних але об’єктивних причин.А саме ці успіхи служать одним із найсуттєвіших факторів легітимізації нових правлячих еліт.Отже економічний фактор дуже ускладнює процес демократичної стабілізації. Через стратегічну роль України в збереженні СРСР імперський центр, доклав максимум зусиль, щоб загальмувати її рух до демократії і незалежності. З цієї, а також низки внутрішніх причин Україна запізнилася з реформами на старті і опинилася в невигідному становищі з точки зору конкуренції з іншими посткомуністичними державами.

І пізніше колишня метрополія проявляла пильну увагу до всіх помилок і невдач українського керівництва та намагалася використати їх (опираючись на проросійські сили в Україні) для того,щоб зробити Україну більш поступливою щодо притензій Росії на роль “консолідуючої сили”на т.зв. євразійському просторі, ослабити легітивність теперішньої влади в Україні, і ,в решті решт, схилити українське суспільство до об’єднання з Росією, у межах нового “слов’янського” чи якогось іншого союзу. Це означає, що значну частину енергії молода держава мала витрачати на самозбереження, а її політичні діячі мусіли проявляти обережність, щоб не спровокувати антидержавницькі сили.

Політичне, економічне і соціокультурне життя українського суспільства несе на собі значні відбитки тоталітаризму і колишнього напівколишнього статусу України, тривалої підлеглості її територій різним державам протягом століть. Процес національної консолідації ще не завершений, а національна єдність, хоч і була підтверджена референдумом в 1991 р. в екстремальних умовах кризи є під знаком питання. Частині українців притаманне почуття меншовартості, у той час як почуття національної гідності, впевненості у своїх силах розвинені значно менше. Все ще спостерігається вплив тоталітарної політичної культури і панування принципів егалітаризму й статизму у політичній свідомості значної частини населення.

З означених вище причин розмежування політичних сил у державі є багатомірним: країна поділена не лише за соціально-економічними, ідеологічними, але й за етнічними, регіонально-культурними, мовними ознаками; істотними є відмінності у зовнішньополітичних орієнтаціях різних політичних сил і регіонів. Наслідком є слабка і нестабільна партійна система, що несприяє підвищенню авторитетності демократичного врядування.

Сила та підготовленість до керівництва перехідним процесом нової політичної еліти в особі національно-патріотичних сил виявились не достатніми, що сприяло збереженню влади, особливо в регіонах, у руках старої партійно-державної номенклатури. Вона перехопила державницькі та демократичні гасла і використала їх для зміцнення своїх позицій. Номенклатура не зацікавлена у радикальних змінах і тому суспільна трансформація в Україні носить суперечливий, непослідовний характер, і поки що, на жаль, зберігаються можливість зворотнього руху. У політичному спектрі це знаходить відображення у порівняно великому впливові так званих “лівих сил” які виступають проти ринкових і демократичних реформ, мріючи про відновлення своєї влади над суспільством.

Процес демократичної трансформації в Україні, як і в більшості посткомуністичних країн, у суб’єктивному плані утруднений перебільшеними сподіваннями щодо допомоги Заходу, недоцінкою складності необхідних змін у системі як політичних, так і економічних відносин та сили спротиву старої номенклатури, не розумінням того, наскільки тривалим буде сам процес трансформації.

Повільні темпи економічних перетворень і погіршення рівня життя переважної більшості пересічних громадян, чим далі, тим більше породжують відчуженість громадян від влади і спонукають їх проявляти нехіть до реформ у тому вигляді, в якому вони здійснюються.

Сукупність розглянутих тут суб’єктивних та об’єктивних чинників ускладнюють перехід України до демократії, перешкоджають створенню на теренах нашої держави політично спроможного і економічно розвненого суспільства. Перехідній політичній системі України притаманні, поряд з демократичними ознаками риси, що властиві олігархічним та охлократичним режимам. Це – вплив номенклатури, що нерідко об’єднюється в клани, є схильна до корупції і байдужа до суспільних інтересів; збереження командно-адміністративних методів управління ; рекрутування частини правлячої еліти з маргінальних прошарків суспільства, які прагнуть швидкого підвищення свого соціального статусу і матеріального благополуччя. З цим пов’язана некомпетентність владних структур, неповага до закону, намагання неадекватними простими засобами негайно розв’язати проблеми, намагання використати настрої натовпу для реалізації вузькокорисливих інтересів. Нерозвиненими заишаються механізми стримувань і противаг у політичній системі.

Проте, незважаючи на труднощі, непослідовність і нерівномірність реформ, Україна не тільки задекларувала свій намір побудувати демократичне суспільство. Вона приступила до практичного втілення цього наміру в життя, подолавши декілька гострих політичних криз на основі компромісів та взаємної поступливості супротивних сторін. Прийнята Конституція, що проголосила нашу державу правовою, соціальною, демократичною, є здобутки в трансформації економіки та впровадження її ринкових засад; завершується процес приватизації, створено клас крупних власників, закладені основи середнього та малого підприємництва, формується ринкова інфраструктура в банківській, фінансовій та інших сферах економіки, впроваджена і протягом останніх років є стабільною національна валюта. У суспільно-політичному житті відбулася демо­но­­полізація ідеологічної сфери, формується багатопартійна система, існують осередки громадяського суспільства – громадські об’єднання, недержавні аналітичні центри, незалежні друковані та інтернет-видання. Таким чином, Україна в цілому виконала завдання першої і частково другої фази посткомуністичної трансформації.

Проте вона продовжує суттєво відставати не тільки від Польщі, Чехії, Угорщини але й від Болгарії, Латвії, Румунії і навіть Росії у галузі розвитку ринкових відносин в економічній сфері. Все ще чекають на своє розв’язання такі завдання,як усунення невиправданого державного контролю за діяльністю суб’єктів економічного життя, залишається неусталеною правова база відносин власності і підприємництва тощо. Цей перелік незробленого можна було б продовжувати. Надолужити відставання у проведенні реформ – це надскладне завдання, яке має розв’язати українське суспільство.