10.4.4 Взаемозв 'язок форм правління, партійних і виборчих систем

Виборча система відіграє надзвичайно велику роль у політичному житті сус­пільства. Вона справляє значний вплив на формування партійної системи, парламенту, уряду, його стабільність, політичну стабільність у суспільстві в цілому. Існує певна залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної систем. Обидві системи перебувають у тісному зв'язку з прийнятою в країні формою державного правління.

Залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної систем уперше була з'ясована М. Дюверже. До­сліджуючи зв'язок між виборчими й партійними системами, він сформулював такі «три соціологічні закони» їх взаємодії:

1. Пропорційна виборча система веде до формування партійної системи з багатьма партіями, які мають досить жорстку внутрішню структуру і незалежні одна від одної.

2. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості (з голосуванням у два тури) зумовлює появу партійної системи, яка складається з кількох партій, що прагнуть до взаємних контактів і компромісів та об'єднання в коаліції.

3. Мажоритарна виборча система відносної більшості (з голосуванням в один тур) сприяє становленню двопартійної системи.

Сформульовані М. Дюверже закони свідчать, що виборча система впливає не тільки на кількість партій у країні, а й на відносини між ними. Як показує історичний досвід, двопартійна система формується здебільшого в країнах з мажоритарною виборчою .системою відносної більшості. Цьому сприяє, зокрема, те, що виборець вважає за краще віддати свій голос в єдиному турі голосування за пред­ставника тієї партії, яка має найреальніші шанси на успіх, він втрачає інтерес до слабких партій. Голосування у два тури, тобто мажоритарна система абсолютної більшості, породжує політику електоральних союзів, які потім знахо­дять своє продовження у створенні єдиної парламентської фракції, формуванні парламентської більшості та утворенні урядової коаліції. Голосування в один тур, тобто мажори­тарна система відносної більшості, не спричиняє потреби в електоральних союзах. Кожна партія прагне самостійно використати свій шанс. У межах мажоритарної системи відносної більшості не виключається приєднання слабкої партії до сильної, що примушує першу приймати правила гри останньої.

Пропорційна система також не сприяє утворенню електоральних союзів; кожна партія прагне самостійно використати свій шанс. Однак вона неминуче ставить партії перед необхідністю формування урядових коаліцій, оскільки, як правило, жодна з них не має змоги здобути більшість парламентських місць і самостійно сформувати уряд. Пошук компромісів у формуванні уряду ускладнюється тим, що депутати вже пов'язані передвиборними обіцянками, прагнуть зберегти обличчя партії, щоб мати підтримку своїх виборців і на наступних виборах. Труднощі у формуванні парламентських коаліцій і нестабільність уряду є характер­ними рисами політичного життя держав з пропорційною виборчою системою і породжуваною нею багатопартійною системою.

Зворотний вплив партійної системи на виборчу прояв­ляється, зокрема, в тому, що та чи інша конфігурація прав­лячих партій приймає виборче законодавство, намагаючись пристосувати його до власних потреб. Вплив виборчої системи на формування партійної не є жорстко однознач­ним. Дія законів взаємодії виборчих і партійних систем, як і будь-яких інших законів суспільного розвитку, виявляється лише як тенденція. Вона модифікується низкою історичних, соціальних, політичних, культурних та інших чинників, що впливають на формування партійних систем. Одним із них є прийнята в країні форма державного правління.

Особливість зв'язку форми державного правління з певним типом виборчої системи полягає в тому, що останній може послаблювати, або, навпаки, посилювати недоліки, потенційно притаманні тій чи іншій формі правління. Вважається, що президентській формі правління краще відповідає мажоритарна виборча система, а парламентар­ній — пропорційна. У президентській республіці мажоритарна виборча система робить главу держави та уряд відносно незалежними від політичних партій і парламенту, дає президентові змогу проводити значною мірою незалежну політику. Пропорційна виборча система за президентської форми правління, навпаки, ставить Главу держави та уряд у залежність від політичних партій, сприяє протистоянню президента й парламенту

З огляду на його важливість розглянемо це питання докладніше Оскільки за президентської чи президентсько-парламентарної форми державного правління уряд форму­ється позапарламентським шляхом, представленим у парламенті партіям немає необхідності об'єднуватися з метою формування парламентської більшості та урядової коаліції А за відсутності парламентської більшості немає чіткої структурованості парламенту на більшість і опозицію, ускладнюється прийняття парламентом рішень

За пропорційного представництва в парламенті й багатопартійної системи партія, яку представляє президент, най частіше отримує відносно невелику кількість депутатських мандатів А це означає, що президент може не мати підтрим­ки парламенту Отже, президент не може управляти без підтримки парламенту, а останній не несе відповідальності за діяльність уряду й тому не зобов'язаний його підтриму­вати У цьому полягає причина постійного конфлікту між президентом І парламентом, який стає особливо гострим тоді, коли президент І парламентська більшість представляють не просто різні, а протилежні за своїми позиціями політичні сили

Аналізуючи чотири можливих варіанти поєднання двох основних форм державного правління (президентської І парламентарної) та двох основних типів виборчих систем (мажоритарної І пропорційної), американський політолог М. Уоллерстайн зазначає, що найоптимальнішими варіанта­ми є поєднання президентської форми правління з мажори­тарною виборчою системою відносної більшості, а парла­ментарної форми правління — з пропорційною виборчою системою Останній варіант Існує у більшості країн Західної Європи, крім Великобританії І Франції Поєднання прези­дентської форми правління з пропорційною виборчою системою є найменш вдалим У цьому разі існує досить значна небезпека політичного тупика и паралічу демокра­тичних інститутів

У демократичному суспільстві єдиним джерелом влади визнається народ, а вибори є легітимним засобом передання влади від нього до правлячої еліти. Якісний склад правлячої еліти, а отже якість самої політики, перебуває у прямій залежності від досконалості виборів. У зв'язку з цим надзви­чайно важливо забезпечити досконалість і демократизм самих виборів. Це важливо і з огляду на те, що участь у виборах для абсолютної більшості громадян є не тільки основною, а й єдиною формою участі в політиці. Тому в демократичних суспільствах виборам приділяється надзви­чайно велика увага.

В основі правової регламентації виборчих кампаній лежать три найважливіших принципи:

• по-перше, забезпе­чення рівності можливостей для всіх кандидатів і партій, які беруть участь у виборах;

• по-друге, принцип лояльності, відповідно до якого кандидати зобов'язані лояльно пово­дитись стосовно своїх суперників: не вдаватись до образ, приниження гідності, фальсифікацій тощо;

• по-третє, невтру­чання державного апарату в хід передвиборчої боротьби.

У більшості країн законодавчими нормами детально регламентуються процес і порядок проведення виборчих кампаній. В Японії, наприклад, забороняється робити по­дарунки виборцям, відвідувати їхнє житло з метою перед­виборчої агітації, залучати виборців на свій бік обіцянками просування по службі тощо. У ФРН заборонено публікувати результати опитувань громадської думки за два тижні до виборів, у Великобританії — в день виборів. Докладно регламентується використання в передвиборчих цілях засобів масової інформації, особливо телебачення й радіо­мовлення. Зокрема, законодавче встановлюється загальний обсяг часу, який відводиться для проведення виборчих кампаній; усім партіям і кандидатам надається однаковий час для передвиборчої агітації тощо.

Однак вибори як засіб легітимізації влади і формування правлячої еліти не варто ідеалізувати. Навіть найдосконаліше виборче законодавство, найоптимальніша виборча система не забезпечують прихід до влади найпридатніших для цього осіб — людей професійно підготовлених, з високими моральними якостями. В політиці часто буває так, що на виборах перемагають не найкращі, не найбільш гідні, а найбагатші й найвпливовіші — ті, хто користується під­тримкою фінансових кіл, політичних партій, громадських організацій, владних структур, засобів масової інформації, хто має можливість використати для перемоги на виборах своє службове становище тощо. Напевне, на сьогодні це не­минучий недолік демократії, бо рівноцінної зміни виборам поки що немає.

Вивчення й запозичення набутого в інших країнах досвіду організації і проведення виборів, його законодавче закріплення є одним із актуальних завдань становлення демократії в Україні.