12.2.3 Тоталітаризм

Термін «тоталітарний» (від лат. totalis — увесь, повний і totalitas — цільність, повнота) вживається для позначення державного ладу, який здійснює всеосяжний (повний, тотальний) контроль над усіма сферами суспільного життя та особистим життям гро­мадян, спираючись при цьому на систематичне використан­ня насильства. Першими цей термін на початку 20-х років XX ст. ввели до наукового вжитку італійські критики Б. Муссоліні, під керівництвом якого в Італії почала фор­муватися однопартійна фашистська система. Та незабаром Б. Муссоліні й сам перехопив це слово й увів його до полі­тичного лексикону, проголосивши своєю метою створення «тоталітарної держави». Пізніше термін «тоталітарна держава» (також у позитивному значенні) використовували нацистські правознавці в Німеччині. Паралельно формувалося уявлення про тоталітаризм як негативне політичне явище, яке харак­теризує не лише фашизм, а й політичний лад в СРСР.

Власне теорія тоталітаризму сформувалась у 50-х роках як наукове осмислення нацизму і сталінізму. У 1951 р. ні­мецько-американський політичний мислитель Xaннa Арендт опублікувала тритомну працю «Походження тоталітаризму», в якій містився філософський аналіз тоталітаризму як суспільно-історичного феномену. Вважається, що перша спроба систематизувати ознаки тоталітарного режиму була зроблена американським дослідникомКарлом Фрідріхом у доповіді «Унікальний характер тоталітарного суспільства» (1954), в якій він сформулював п'ять ознак: офіційна ідеологія, якої всі зобов'язані дотримуватися і яка закликає до деякого кінцевого ідеалу суспільного устрою для всього людства; єдина масова партія, очолювана, як правило, вождем і організована суворо ієрархічно; повний контроль партії і бюрократії над збройними силами та громадськими організаціями; повний контроль над засобами комунікації; система тероризуючого поліцейського контролю з викори­станням фізичного і психологічного впливу. У 1956р. у спільній праці К. Фрідріха та іншого американського політолога —Збігнєва Бжезінського «Тоталітарна диктатура і автократія» до цих п'яти ознак була додана шоста — центра­лізоване управління всією економікою.

У наступні роки концепція тоталітаризму набула подаль­шого розвитку. Було, зокрема, визнано, що головною озна­кою тоталітарного політичного режиму є всеосяжний конт­роль держави над суспільством, який спирається на система­тичне використання насильства. Це режим всеохоплюючого репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного контролю за діяльністю громадян, їхніх об'єднань, соціальних груп та інститутів. У ньому поширена практика надмірного одержавлення суспільного життя, яке ґрунтується на адмініструванні, примусі й заборо­нах, на бюрократизмі суспільного управління.

Тоталітарними режимами вважаються фашизм і кому­нізм, а класичними тоталітарними державами — фашистська Німеччина та СРСР, особливо періоду сталінського правлін­ня. Основна відмінність між цими різновидами тоталітарного політичного режиму полягає в тому, що фашизм припускає існування недержавного сектора економіки, який хоча й перебуває під жорстким державним контролем, але ґрунтується на приватній власності, тоді як комунізм приватну власність на засоби виробництва заперечує принципово.

Всеосяжне одержавлення як суспільного життя, так і приватного життя громадян означає відсутність за тоталітар­ного режиму громадянського суспільства як сукупності недержавних суспільних інститутів і відносин. Держава фактично поглинає громадянське суспільство. Відсутність розвинених структур громадянського суспільства і його зво­ротного впливу на державу призводить до того, що держава вдається до довільних експериментів над суспільством, чинить над ним насильство, нехтує права і свободи грома­дян. За тоталітаризму державне свавілля не знає обмежень, оскільки держава не контролюється громадянами і не зважає на світову громадську думку.