10.3.5 Однопартійна система

Однопартійна система у прямому розу­мінні цього слова — це така система, в якій неможливе навіть номінальне

Існування інших партій. Правляча партія, яка є єдиною, по суті, зливається з державними структурами, підпорядковує їх собі. Такою партією була, наприклад, Комуністична партія Радянського Союзу.

Проте однопартійна система не виключає існування й декількох партій. Головне, що тільки за однією з них постій­но закріплюється (фактично чи юридичне) роль правлячої партії. Існують фактично однопартійні системи, замасковані під багатопартійність. У таких системах правляча партія-гегемон визначає розвиток усього суспільного життя, регла­ментує діяльність інших партій. Фактично однопартійними були, наприклад, партійні системи в деяких колишніх соціалістичних країнах Східної Європи, де, крім правлячих комуністичних партій, існували й інші, але вони не справляли відчутного впливу на політику.

Ще одним різновидом фактично однопартійної системи є система з домінуючою партією, в якій за наявності декількох незалежних одна від одної партій при владі постійно або майже постійно перебуває одна з них. Прикладом може бути партійна система Японії, де Ліберально-демократична партія була правлячою майже 40 років (до 1993 p.). Протягом десятиліть у Швеції була правлячою Соціал-демократична робітнича партія.

Для системи з домінуючою партією, крім відносно довготривалого переважання однієї партії над іншими, характерні також відсутність урядових коаліцій та існування малоефективної опозиції з боку тих партій, які не беруть участі у формуванні уряду. Оскільки в такій системі домінування однієї партії є результатом згоди більшості виборців щодо здійснюваного партією курсу, то систему з домінуючою партією називають іще системою партій національної згоди.

Отже, у світі існують багатоманітні партійні системи. Той чи інший її тип визначається конкретними економічними й соціально-політичними умовами кожної країни. Немає однозначно негативних чи однозначно позитивних типів партійних систем. Кожен з них має свої переваги й недоліки. Віддаючи, наприклад, перевагу багатопартійності перед однопартійністю, слід мати на увазі, що з першою пов'язана нестабільність, багато часу за цієї системи забирає прий­няття та реалізація соціально-економічних програм і полі­тичних рішень, мають місце гостра міжпартійна боротьба, політиканство, демагогія, маніпулювання свідомістю мас. Навіть стійка двопартійна система, яку називають іще досконалим біпартизмом, не може вважатися бездоганною, бо за цієї системи дві політичні партії фактично монопо­лізують представництво на державному рівні всієї багато­манітності соціальних інтересів, не дають можливості нормально розвиватись іншим партіям.

Однопартійна система позбавлена багатьох недоліків багатопартійної. Однак практично в усіх країнах, незалежно від соціально-економічного й політичного режиму і ступеня демократизму, однопартійні системи виявились урешті-решт нестійкими і поступилися місцем різним багатопартійним системам.

У кожній країні партійна система має свої особливості, пов'язані з її соціально-економічним і політичним стано­вищем, історичним минулим, традиціями політичного життя тощо. Той чи інший тип партійної системи значною мірою залежить від чинної в країні виборчої системи і своєю чергою справляє на неї значний вплив.