Тема 17. Політична поведінка та форми політичної

УЧАСТІ

17.1. Сутність політичної поведінки й поведінкового підходу до політики

Політика, як і будь які інші сфери суспільної діяльності, ініціюється людиною й є сукупністю певних політичних ролей, реалізація яких робить її рухомою та наповнює змістом. Соціально-політичні ролі індивідів формуються під впливом об’єктивних обставин соціальної реальності, індивідуальних оцінок і ставлення до навколишніх подій та діяльності певних політичних і неполітичних інститутів. Соціально-політична роль індивіда чи груп індивідів є сукупністю світоглядних позицій, ціннісно-моральних настанов, смаків та орієнтацій, відповідно до яких суб’єктом обирається модель поведінки. Соціально-політична роль індивіду(ів) реалізується і корегується в межах певної політичної системи. Таким чином, політичною поведінкою можна вважати сукупність реакцій суб’єктів на діяльність політичної системи.

Обмірковуючи людські вчинки, я завжди намагався думати про те, щоб неглузувати, не уболівати й не засуджувати, а лише, щоб осягнути розумом

Б.Спіноза

Поведінковий підхід політичної науки до розуміння сутності політики –біхевіоралізм - своєю появою зобов'язаний теорії поведінки в психології (біхевіоризм), що вивчає поведінку парціально³ через безпосереднє спостерігання об’єкта. Поведінковий підхід в політичну науку прийшов у 50-ті роки ХХст., як полідисциплінарне знання, основні концепти якого сформували Конверт, Стокс і Міллер. Психологія біхевіоризму спростовує більшість політичних процесів, зводячи їх до поведінкових реакцій суб’єкта, які можна спостерігати досліднику, дивлячись на ситуацію збоку, і які обумовлені конкретними стимулами (зовнішніми відносно суб’єкта), виключаючи особистісні мотиви, переконання або цінності. Тобто взаємозв’язок соціальної реальності з моделлю поведінки пояснюють через „стимул – реакцію”, що реально можливо спостерігати досліднику. Наприклад: пікетування шахтарями будівлі Кабміну України як реакція на невиплату зарплатні.

Біхевіоралізм детальніше розглядає політику і політичні взаємини, розширюючи „стимул-реакцію” до такої позиції: форму політичної поведінки обумовлюють загальні умови (сама політична система), що формують психологічні мотивації, які активізуються і стають працездатними внаслідок конкретного факту соціальної реальності, що стає привидом задля поведінкової реакції.

Факти й умови – об’єктивні. Вони породжені політичною системою. Мотивації – суб’єктивні (інстинкт, навички, цілеспрямована діяльність). У більшості випадків, індивід перед обранням моделі поведінки користується двома мотиваціями – неохідністю уникнути поразки чи негативу; принциповою орієнтацією на успіх (У.Стоун).

Пізніше на базі біхевіоралізму були створені теоретико-методологічні напрями, що пояснювали змістовність політичної поведінки через „аналіз витрат і вигод” (теорія політичного ринку) перерозподіл ролей в суспільстві (інтеракціонізм),пріоритет індивідуальних чи групових настають (експресивна поведінка), теорія раціонального вибору)та через моделі сегментації електорального ринку та самоідентифікацію (теорії електоральної поведінки).

Політична поведінка від будь-якої іншої відрізняється усвідомленістю, телеологічністю (цілеспрямованістю) й завжди має місце у межах певного політичного простору. Усвідомлений вибір та реалізація певної моделі політичної поведінки обумовлює розподіл політичного ринку на суб’єктів та об’єктів. Політична поведінка – достатньо широка за своїм змістом категорія політичної науки (політично-поведінковий зміст може мати будь-яка подія – від хвороби державного діяча до зміни курсу національної валюти), що має на увазі участь одних індивідуальних чи групових акторів і неучасть інших. Тому виділяють такі типи політичної поведінки, як політична участь і абсентеїзм.