25 Історія Бразилії.

Перші люди з'явилися на території Бразилії, за різними теоріями, між 50 тис. і 6 тис. років до н. е. Рівень розвитку не був високим, населення Бразилії залишалося на стадії неоліту та вело напівкочовий спосіб життя до відкриття португальською експедицією на чолі з Педру Альварісом Кабралом в 1500. Протягом наступних трьох століть ця територія була населена португальцями і стала важливим експортером спочатку декоративних порід деревини, потім цукрової тростини, кави і, нарешті, золота. Важливим джерелом трудових ресурсів були раби, спочатку з числа поневолених індіанців, а після 1550 року переважно з завезених африканців. У 1808 році королева Португалії Марія I і принц-регент, майбутній король Португалії Жуан VI, рятуючись від наступаючих армій Наполеона, разом з королівським сімейством, дворянством і урядом перемістилися до Ріо-де-Жанейро, адміністративного центру Бразилії. У цьому переїзді брав участь і британський уряд, який добився для себе привілеїв у торгівлі та різними засобами зберігав їх протягом довгого часу.

Хоча Жуан VI повернувся до Португалії в 1821, під час свого правління у Ріо-де-Жанейро він підняв статус Бразилії до королівства, рівного Португалії. Принц-регент Педру (у майбутньому імператор Бразилії Педру I та король Португалії Педру IV) проголосив незалежність 7 вересня 1822 року, засновуючи незалежну Бразильську імперію. Оскільки корона залишилася в руках дому Браганса, цей акт скоріше був розділом Португальського королівства на дві частини, ніж рухом за незалежність, який протікав приблизно у той же час на решті території Америки.

Бразильська імперія теоретично була досить демократичною системою, хоча на практиці імператор мав значну владу. Першим імператором був Педро I, який правив з 1822 по 1831 роки, коли він зрікся престолу через складну ситуацію та сильні сепаратистські рухи в країні. Але імперія була знову об'єднана під владою його сина, імператора Педру II. Рабство було скасовано в 1888 році у «Золотому законі», затвердженому принцесою Ізабеллою за час відсутності імператора. Цей крок та інтенсивна імміграція з Європи створили підставу для індустріалізації. У останні роки свого існування імперія занурилася в глибоку політичну та військову кризу. В результаті, щоб уникнути громадянської війни, Педро II 15 листопада 1889 відмовився від трону, після чого була проголошена федеративна республіка (офіційно «Республіка Сполучених Штатів Бразилії»), першим президентом якої став фельдмаршал Деодору да Фонсека.

У кінці 19-го — на початку 20-го століття до Бразилії переїхали понад 5 мільйонів європейських і азіатських (особливо японських) іммігрантів. У цей період значно піднялася бразильська промисловість, відчутно розвинулися її внутрішні райони. Бразильська демократія тричі переривалася диктатурами — у 1930—1934 і 1937—1945, під владою Жетуліо Варгаса, і 1964—1985, під владою ряду генералів, призначених армією за допомогою США. Починаючи з 1985 року Бразилія розглядається як демократія під владою виборного президента. Цей статус був підтверджений на референдумі 1993 року, коли більшість виборців обирали між президентською та парламентською системами, а також вирішили не відновлювати конституційну монархію.

Ключова особливість демократії в сучасній Бразилії — існування яскравого і активного громадянського суспільства. Суспільні організації активно борються за права людини, рівність статей та економічну справедливість.