Кольорові революції на теренах СНД

реферат

Вступ

Останні 10 років ціла хвиля «кольорових революцій» прокотилася країнами колишнього СРСР.

2004 -- «Помаранчева революція» в Україні.

2005 -- «Тюльпанова революція» в Киргизії.

2006 -- Спроба «Волошкової революції» у Білорусії.

2008 -- Спроба «кольорової революції» у Вірменії.

2009 -- Спроба «кольорової революції» у Молдові.

2010 - «Друга Динна революція» - друга Киргизька революція (Народна Революція в Киргизії 2010 року).

Звідки ж виникло таке явище як «кольорова революція»?

Теоретично, корені цього явища можна шукати в «Доктрині Монро» (названа на честь американського президента Джеймса Монро 1758 - 1831): відповідно до якої, США у липні 1823 року, проголосили своє право встановлювати вірні Вашингтону режими «південніше Рио-Гранде», тобто у Центральній та Південній Америці, та базувалася на їхній месіанській моделі світоустрою під назвою «Pax Americana» (лат. Американський світ) - світу, побудованого за американським зразком. У своїй доктрині, Монро проголосив: «…стосовно урядів країн, проголосивших та зберігаючих свою незалежність і тих, чию незалежність, після докладного вивчення, з урахуванням принципів справедливості, ми визнали, ми можемо розглядати всілякі втручання європейських держав, на меті яких є гноблення цих країн, або встановлення будь-якого контролю за ними, не інакше, як недружню прояв стосовно Сполучених Штатів».

Однак саме поняття «кольорова революція» було сформовано відносно нещодавно. Теоретичну основу майбутніх «оксамитових» революцій було викладено у книзі Джина Шарпа «Від диктатури до демократії. Концептуальні основи звільнення». Шарп розглядає боротьбу з незахідно-орієнтованими державами, як боротьбу з диктатурою. Його книга детально розповідає про те, як здійснити революцію, використовуючи найпростіші методи. Вона стала справжньої біблією діяльності молодих революціонерів. У ній шукали практичного натхнення опозиційні сили руху Югославії, Грузії, України, Киргизії і багатьох інших країн. Ця книга являє собою класичне керівництво до дії, докладно розкриваючи тактику і стратегію діяльності всередині тоталітарних і авторитарних держав (тоталітарних з погляду так званих розвинених країн Заходу). Яку силу може мобілізувати опозиція, для достатньої руйнації антидемократичного режиму, його військової техніки та поліцейської системи. Спільною рисою наведених прикладів руйнації чи ослаблення диктатур - є рішуче масове застосування політичної непокори з боку населення, його інститутів.

Насьогодні «кольоровими революціями» називають серію масових вуличних заворушень і протестів населення, виниклих за допомогою зарубіжних неурядових організацій, зазвичай закінчуючихся зміною політичного режиму, без військової участі у разі, якщо революція сягає своєї мети. Також відбувається зміна правлячих еліт.

Делись добром ;)