Європейський Союз і Україна

дипломная работа

Вступ

Інтеграція України до нової Європи відбувається в процесі реорганізації ЄС і прийняття його спільної Стратегії щодо України. Нашу державу активно підтримують Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та інші країни, допомагаючи економічно й політично. Формується нова цілісна Європа XXI століття для вирішення спільних завдань соціально-політичного, економічного і культурного розвитку. Геополітичне становище України зумовлює її активну участь в європейській політиці.

Українсько-російські відносини треба розглядати як складний багатовимірний процес, що має як сфери співробітництва, так і, водночас, сфери конкуренції чи навіть прямого протистояння. З посиленням тенденції до формування в Україні громадянського суспільства, сучасної української політичної нації значення етнічного фактору в соціальному, політичному і культурному житті дещо зменшується. Україна не може бути відстороненою від Росії. Ми звязані з нею економічно. Нова міжнародна реальність визнає наші сучасні геополітичні пріоритети і один з них - зміцнення довіри і співпраці з Росією. Для України стан її відносин з Росією ще тривалий час багато в чому визначатиме її майбуття, тобто самоутвердження як незалежної держави. європейський союз міжнародний лісабонський

Україна прагне в рамках СНД налагодити ефективне співробітництво з країнами цього обєднання на двосторонній основі, реалізувати свої національні інтереси. Українська держава виступає за реформування СНД, створення ґрунтовної політико-правової бази Співдружності, ефективної системи економічного співробітництва. Україні доводиться взаємодіяти з країнами СНД на різних рівнях - в цілому в рамках Співдружності, в системі двосторонніх домовленостей і договорів та в межах регіональних обєднань. На європейському континенті зараз відбувається встановлення та розвиток історично безпрецедентних явищ і процесів добровільної відмови національних держав від частини традиційних для них повноважень на користь наднаціональних органів у рамках політичної системи нового типу.

Розширення географічних кордонів ЄС перетворює його із обєднання західно- та північноєвропейських держав на союз загально континентального масштабу, а водночас на могутню політичну систему, що спричиняє якісно нові виклики як внутрішнього, так і зовнішнього характеру.

Актуальність теми дослідження. Становлення України субєктом міжнародних відносин не лише поставило перед українським народом нагальну потребу закріплення цього статусу та наступної самореалізації у даній іпостасі, але й певним чином вплинуло на систему міжнародних відносин, особливо у європейському регіоні.

До актуальності теми також можна віднести той факт, що Україна, як європейська держава існує вже давно, бо від курсу долара та від євро курсу залежить її економічне становище, але офіційно вона суверенна та не належить до будь-якого економічного союзу, що створює певні економічні проблеми.

Міжнародні відносини великою мірою ґрунтуються на зовнішньополiтичних стратегіях держав. Незважаючи на те, що географічний фактор завжди був складовою частиною зовнішньої політики держав, геополітика, як наука, яка базується на принципах географічного детермінізму, виникла нещодавно - в кінці ХІХ століття. Тим не менш, характерною рисою міжнародних відносини ХХ століття є використання геополітики у двох її площинах - теоретичній (гносеологічній) та практичній (державотворчій). Інакше кажучи, геополітичні концепції та стратегії є важливою ланкою всієї зовнішньополітичної діяльності держави та її зусиль по утвердженню свого місця у світі.

Таким чином, актуальність даної теми випливає з потреби дослідження динаміки “обєкт-субєктного" статусу і участі України в європейській політиці сусідства, що може стати основою для вдосконалення та ефективного втілення відповідної зовнішньополітичної стратегії України, спрямованої на задоволення національних інтересів.

Саме тому, практично усі науковці, що досліджують місце України в сучасних міжнародних відносинах, узагальнюють і концептуальні аспекти геополітики. До таких дослідників належать Д. Василенко, М. Верников, А. Стьопін, О. Гладенко, В. Копійка та інші.

Мета дослідження: довести, що євроінтеграція є актуальним питанням на сьогоднішній момент, а для цього було висунуто такі завдання:

- розглянути історію створення європейського союзу,

- визначити чинників та основні структури формування європейської єдності,

- проаналізувати лісабонський договір,

- визначити становлення незалежної України на міжнародній арені,

- дослідити європейську політику сусідства,

- охарактеризувати взаємовідносини України та ЄС 2004-2010 рр.,

- розтлумачити євроінтеграційний курс України під час президентства В. Януковича,

- встановити ситуацію в Україні з точки зору міжнародної спільноти.

Предмет дослідження: Україна, як незалежна та європейська держава.

Обєкт дослідження: проблематика, що заважає та впливає на розвиток України, як незалежної та європейської держави, а також виявлення рішень на поставленні питання.

Методи дослідження:

- Порівняльний метод дозволяє виявити загальні та особливі риси політичного життя різних народів і країн, загальні та специфічні тенденції розвитку політичних процесів, визначити особливості політичних режимів, виявити фактори підвищення ефективності дії механізмів влади, розкрити звязки і взаємодії політичної системи з економічної та духовної сферами життя суспільства, використовувати вітчизняний і зарубіжний досвід для вирішення актуальних проблем сьогоднішнього політичного розвитку.

- Системний метод, біля витоків якого стояли американські вчені Д. Істон і Т. Парсонс, застосовується в політології з 1950-1960-х років. Цей метод досліджує політичне життя суспільства як відкриту систему, піддану внутрішнім і зовнішнім впливам, але при цьому здатну зберігати своє існування. Системний метод зосереджений на цілісності політики і на її взаєминах із зовнішнім середовищем. Він дозволяє визначити найважливіші цілі функціонування держав та інших елементів політичної системи, оптимальні шляхи і способи досягнення цих цілей - за допомогою побудови моделі, що включає всі фактори взаємозвязки реальної політичної ситуації.

- Структурно-функціональний метод в політології використовується з середини ХХ ст. Цей метод був розроблений американськими соціологами Р. Мертоном і Т. Парсонсом, а в політології - американськими політологами Г. Алмонд і Д. Истоном. Структурно-функціональний аналіз розчленовує складний обєкт політики на складові частини, виявляє і вивчає звязки між ними, визначає їх роль у задоволенні потреб системи. Шляхом структурно-функціонального аналізу зясовується кількість соціальних змін, до яких може пристосуватися політична система, встановлюються способи збереження та регулювання політичної системи. Структурно-функціональний метод дозволяє відповісти на питання: які функції повинна виконувати політична система, за допомогою яких структур і з якою ефективністю вона їх виконує.

- Антропологічний метод допомагає виявленню в політиці обєктивної ролі інстинктів, стійких рис інтелекту, психіки, національного характеру, тобто якостей людини як біосоціальної істоти. Таким чином, цей метод націлений на зясування людського фактора в політиці, ролі особистості в політичних подіях і процесах.

- Психологічний метод допомагає зясувати психологічні механізми політичної поведінки індивіда (спонукання, бажання, пристрасті та ін.) Метод сходить до основоположнику психоаналізу З. Фрейду, який вбачав головні мотиви політичної активності субєкта в незадоволеності його базових потреб. Застосовуючи психологічний метод, політологи аналізують індивідуальні якості особистості, риси характеру, несвідомі психічні процеси, що впливають на політичну поведінку індивіда.

- Соціологічний метод зосереджений на вивченні залежності політики від соціальних факторів (економіки, соціальної структури, ідеології, культури та ін.) Застосування соціологічного методу дозволяє аналізувати політику як сферу цілеспрямованих взаємодій різних соціальних груп, які переслідують свої інтереси, характер яких обумовлений соціальними факторами. Саме використання соціологічного методу дозволяє відповісти на питання про те, в інтересах яких соціальних груп здійснюється політика, виробляються політичні рішення, робляться ті чи інші політичні дії.

- Бихевиористский метод став формуватися ще на початку ХХ ст., Коли американський політолог Ч. Мерріам вказав на визначальну роль політичної поведінки людей в політичному житті суспільства. Надалі, завдяки дослідженням американського філософа Ч. Лассуела і англійського вченого Дж. Кетлина, бихевиористский (поведінковий) метод отримав визнання. У 1920-1930-х роках він був революційним методом впроваджений в політологію і став основою прикладних політологічних досліджень. Бихевиористский метод орієнтує дослідника на систематичне спостереження за поведінкою особистості, соціальних груп у політиці. Він акцентує увагу на діях людей по реалізації своїх цілей, на вивченні мотивації політичної поведінки.

- Бихевиористская концепція вимагає врахування ролі кількісних показань діяльності та поведінки людей (при прийнятті рішень, в ході виборчої кампанії та ін.) Моделюючи задану ситуацію з урахуванням впливу всіх можливих «силових векторів», можна достовірно прогнозувати розвиток майбутніх політичних подій. З середини ХХ в. в США наукові установи та університети, спостерігаючи поведінку різних суспільних груп та їх окремих представників, стали розробляти цільові програми, повязані із зовнішньою політикою США, системою оборони, боротьбою з бідністю, етнічними проблемами. Розробка таких програм зустріла серйозну підтримку з боку найбільших фондів.

Наукова складова роботи: в теоретичну базу складають наукові роботи видатних політологів (Н. Попадюк, В. Копійка та інші), але більшу увагу було приділено практичному дослідженню, а саме газетам та журналам, в яких висвітлювались новини або події, що повязані із становленням України, як європейської держави, адже саме висвітлення громадської думки є найефективнішим методом дослідження.

Делись добром ;)