1.1. Визначення терміну соціального та політичного конфлікту

У політологічній науковій, навчальній і довідковій літературі існує близько 70 різних визначень конфлікту. Всі вони мають право на існування, бо кожне з них акцентує увагу на якійсь одній чи кількох рисах цього надзвичайно багатогранного, багатовимірного і мінливого феномену. Поняття “конфлікт” розглядали з різних точок зору:

- спеціалісти-словесники тлумачили його як зіткнення протилежних сторін, думок, сил, серйозні розбіжності, гостру суперечку;

- соціологи характеризували як вищу стадію розвитку суперечностей в системі відносин людей, соціальних груп, соціальних інститутів, суспільства в цілому;

- психологи розцінювали як зіткнення протилежних цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів субєктів взаємодії;

- політологи вважають, що конфлікт виражає не просте зіткнення, а зіткнення, повязане з ускладненнями та боротьбою у владних відносинах

До спроб раціонального осмислення природи соціаль-ного конфлікту вдавалися ще давні філософи, але вироб-лення власне конфліктологічних концепцій можна дату-вати початком XX ст. Та й ці дослідження, вперше зроб-лені Г. Зіммелем, який запропонував термін «соціологія конфлікту», впродовж кількох десятиліть не виходили за межі загальнотеоретичних тлумачень. Лише після Другої світової війни вони набули прикладної спрямованості, зо-середилися на аналізі й розвязанні реальних конфлікт-них ситуацій. В Україні, як і в колишньому СРСР, конфліктологічну сферу почали серйозно аналізувати лише наприкінці 80-х років.[11]

Всі конфлікти з участю суспільних груп є соціальними. Але залежно від сфер, в яких вони проявляються, ці конфлікти приймають форму економічних, політичних, міжкультурних, ідеологічних, юридичних тощо. Економічні конфлікти повязані з розподілом праці і виникненням на цій основі від-мінності людей у доступі до суспільних благ. В сучасній Укра-їні у змісті конфліктів відображаються проблеми становлення ринку і перерозподілу власності. Способами їх прояву може бути конкуренція різних корпоративних економічних груп, страйки і трудові суперечки, повязані з приватизацією підпри-ємств, з приводу заробітної плати і використання професійного потенціалу.

Виділяють соціальні конфлікти у вузькому значенні цього слова. Їх предметом можуть бути питання, що стосують-ся статусу суспільного ладу. Різновидами соціальних конфлік-тів є міжетнічні та класові конфлікти. Перші проходять лініями

етнічних спільнот, другі - лініями класового поділу суспільст-ва.[9, 279]

Політичний конфлікт -- це конфлікт з приводу розподі-лу владних повноважень, з приводу панування і управління. Бі-льшість соціальних конфліктів знаходять продовження у сфері владних відносин, тому що для вирішення протиріч, що виник-ли, часто вимагається прийняття політичних рішень.[ 4, 112]

Цей тип конфлікту має своїм змістом:

боротьбу між групами за вплив в інститутах державної влади;

боротьбу за доступ для прийняття значущих рішень;

боротьбу за участь у розпорядженні ресурсами;

боротьбу за пріоритетність своїх поглядів та ідей.

У конфлікті кожна із сторін проголошує свій інтерес за-гальним і обовязковим для інших груп. Саме в цьому закладе-на полярність позицій і дій сторін.

Специфіка політичного конфлікту проявляється у тому, що його учасники мають організаційну оформленість. Сторо-нами конфлікту виступають політичні партії, організовані гру-пи тиску, громадські рухи, інститути державної влади, парла-ментські фракції, ЗМІ, міжнародні організації і держави. В по-літиці конфліктне протистояння часто набуває форми протиле-жності: правляча влада - опозиція. Виділення цього субєкту конфлікту повязано з його функціональним призначенням: критикою, боротьбою з офіційним урядовим курсом і пропози-цією альтернативних проектів. Кінцева мета опозиції -- зайняти домінуючі позиції у системі державної влади [4, 95].

Український політик і вчений В. Литвин підкреслював, що ознаки, властиві будь-яким перехідним процесам, мають «підвищений рівень суспільно-політичної конфліктності» [5, 8] партіями, політичними групами, класами, державами. Політичний конфлікт виникає з приводу відносин влади і реалізується через взаємодію політичних інтерес.

Щодо сутності соціально-політичного конфлікту існує багато визначень. У політологічних словниках найпоши-ренішим є трактування конфлікту як зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх ін-тересів за умов протидії. Д. Істон твердив, що джерелом конфлікту є соціальна нерівність у суспільстві та систе-ма розподілу таких цінностей, як влада, соціальний пре-стиж, матеріальні блага, освіта. Л. Саністебан вважає, що конфлікт відображає особливий тип соціальних відно-син, за якого його учасники протистоять один одному че-рез несумісні цілі; він може бути різної інтенсивності, ча-стковим або радикальним, піддаватися або не піддавати-ся регулюванню. На думку Б. Краснова, конфлікт -- це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різ-ного рівня та складу учасників. Російський вчений А. Здравомислов розглядає політичний конфлікт як пос-тійно діючу форму боротьби за владу в конкретному сус-пільстві. Л. Козер підкреслював, що важливою умовою конфлікту є бажання чимось володіти або кимось керувати. Р. Дарендорф предметом конфлікту вважав владу та авторитет. Польський вчений К. Полецький стверджував, що політична влада є причиною протиріч і джерелом конфлікту, основною сферою життя, в якій відбуваються зміни внаслідок конфлікту.

Отже, в основі соціального, соціально-політичного конфлікту є суперечність, зіткнення. Це, хоч і необхід-на, але не головна умова. Конфлікт передбачає усвідом-лення протиріччя і субєктивну реакцію на нього. Субєк-тами конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво. Такий спосіб вирішення протиріччя зде-більшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, за відвертого зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку соціального індивіда, групи, держави (міжнародний конфлікт). Субєктами конфліктів можуть бути індивіди, малі та великі групи, організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури; обєднання, які виникають на формальній та неформальній основі як політизовані соціальні групи; економічні та політичні групи тиску, кримінальні групи, які домагаються певних цілей.

Проблематика соціально-політичного конфлікту має давні традиції в історії політичної думки. Найбільший внесок у його теорії зробили Аристотель, Т. Гоббс, H. Maкіавеллі, Д. Віко, А. Токвіль, К. Маркс, M. Вебер. За всієї різноманітності підходів спільним для них є розуміння політичного конфлікту як постійно діючої форми боротьби за владу в конкретному суспільстві. Проблематика конфліктів є визначальною в тлумаченні соціально-політичних явищ у працях В. Парето, Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, Р. Дарендорфа.[9, 280]