1. Роль держави в економічному розвитку.

Існує основні два протилежні підходи до визначення ролі держави в економічному розвитку, кожен з яких розпадається на декілька шкіл і напрямів. Згідно з одним із них, через неспроможність рин-ку вирішувати деякі проблеми соціально-економічного характеру, держава повинна відігравати активну роль в регулюванні економіки. Відповідно до іншого, ринкова економіка орієнтує людину на підприємництво, розвиток та реалізацію своїх можливостей, науково-технічний прогрес, що в цілому забезпечує високу ефективність без втручання держави.

До початку XX ст. в західній економічній науці панував класичний нап-рям, в основі якого лежала теорія вільного ринку і невтручання держави в економіку А. Сміта, викладена в його фундаментальній праці «Про причини багатства народів» (1776). Проте після Першої світової війни ситуація суттє-во змінилася. Економіка перейшла на трифазний цикл розвитку. Одразу за фазою пожвавлення йшло не економічне зростання, а криза. Найбільше та-ка ситуація відбилася на зайнятості. Це вимагало кардинального перегляду класичного визначення економічної ролі держави, і низка відомих економіс-тів (Дж.М. Кейнс, економісти Стокгольмської школи в Швеції) бачила вихід в активній економічній політиці держави -- державному регулюванні економіки. Економічна криза 1929-1932 pp. під-твердила їхні міркування і дала змогу випробувати їхні «рецепти».

Найвпливовішою стала теорія ефективного попиту Дж.М. Кейнса, викла-дена в роботі «Повна теорія зайнятості, грошей та проценту» (1936), попу-лярність якої дала підстави говорити про кейнсіанство. Позитивні результати державного регулювання в 30-ті роки сприяли широкому застосуванню його ідей та про-позицій і в післявоєнний час. Спектр прямих та опосередкованих методів державного регулювання економіки досить широкий. До них відносяться законодавство, державна власність та підприємництво, планування, прог-нозування та програмування, механізми бюджетної та кредитно-грошової систем. З соціальної точки зору, найважливішими були сильні позиції дер-жави в контролі, розподілі та перерозподілі національного доходу.

Але криза 1974-1975 pp., яку не передбачив жоден з напрямів економічного аналізу, у тому числі й кейнсіанці, стимулювала активну критику кейнсіанської моделі економічного розвитку противниками державного регулювання, що представляли неокла-сичний напрям економічної думки. Були актуалізовані праці противників державного регулювання поперед-ньої епохи: «Соціалізм» (1922) Л. фон Мізеса, в якій обґрунтовувалась неп-ридатність ідеї планування виробництва та розподілу з єдиного центру; «До-рога до рабства» (1944) Ф. фон Гаєка, де доводилось, що тільки ринок, віль-на конкуренція за мінімальної державної участі спонукають людей до твор-чості, допомагають мобілізовувати й ефективно використовувати ресурси, координувати дії багатьох соціальних агентів.

Популярності набув монетаризм, представники якого бачили порятунок від криз в антиінфляційних за-ходах держави (обмеженні та стабілізації зростання грошової маси) і крити-кували інші види втручання в економіку. Впливовості монетаризму в 70-ті роки посприяли дві обставини. По-перше, в цей період на її основі спеціалісти Міжнародного валютного фонду розробили моделі «шокових терапій» як метод проведення ринкових ре-форм у країнах «третього світу», що мали величезну зовнішню заборгова-ність. По-друге широке розповсюдження отримали загальносвітові тенденції лібера-лізації, їхні найбільш відомі варіанти -- тетчеризм та рейганоміка -- дозво-лили провідним країнам перебороти небезпечний рівень інфляції та сер-йозну кризу.

Проте криза 1981-1982 pp., що набула особливо гострих форм у країнах, які проводили обмеження грошо-вої маси за схемою монетаристів, наочно продемонструвала ущербність монетаристського експерименту. Це посприяло деякому відновленню позицій кейнсіанства та помітному зростанню іншого напрямку -- інституціоналізму. Його прихильники запропонували аналізувати весь комплекс умов та факторів, які впливають на господарське життя (правових, соціальних, пси-хологічних, політичних), а сам капіталізм вивчати з урахуванням його тран-сформації.

Дискусії західних економістів про роль держави в економічному житті, з одного боку, виявили, що жодна з концепцій економічної ролі держави не є втіленням абсолютної істини, а з іншого -- показали, що в процесі обміну ідеями відбувається розвиток та збагачення економічної теорії, вдоскона-лення демократичної організації економіки.

Моделі ринкової економіки та переходу до неї

Французька модель виходить з того, що ринкова система не може забез-печити розвязання багатьох проблем, насамперед соціальних, які мають ве-лике значення для майбутнього країни. Особливістю цієї моделі є включення планування в ринковий механізм. Воно пройшло у своєму розвитку декілька етапів -- від жорсткого державного регулювання через індикативне планування до стратегічного планування.

Німецька модель наголошує на важливій ролі держави в економічному житті країни. Особливостями ринкового реформування в Німеччині можна вважати: соціальну спрямованість ре-форм, їх ретельну теоретичну опрацьованість, підготовленість державних чиновників до проведення реформ (перед тим вони пройшли відповідну атестацію) і відповідальність за свою діяльність.

Польська модель є втіленням зразка «шокової терапії», яка передбачала про-ведення стрімкої лібералізації економічних процесів з можливим короткочасним зниженням життєвого рівня, за яким приходить швидке «одужання» економіки і стабільне покращення соціально-економічної ситуації вже на основі нових, ринкових механізмів.

Китайська модель. Особливістю китайського переходу до ринкових від-носин було оновлення командно-адміністративної системи управління еко-номікою і допущення вільних економічних зон, де система централізовано-го управління економікою взагалі не застосовувалась.

Реформування державної власності й становлення ринкових відносин в Україні

Від колишнього СРСР пост-радянські країни успадкували фактично повністю одержавлену економіку. Тому в пере-хідний період головною тут стала не проблема втручання держави в ринко-ве господарство, а його створення. Серцевину економічної політики пост-комуністичних держав складає синхронне вирішення двох проблем: фор-мування приватновласницького сектора та створення правових засад рин-кових відносин.

Курс на створення ринкового господарства в Україні був взятий одразу ж після завершення процесу відокремлення України від СРСР у 1991 р

Упро-довж 90-их років Верховна Рада України прийняла низку законів: «Про під-приємницьку діяльність», «Про власність», «Про підприємства», «Про гос-подарські товариства», «Про приватизацію державного майна», «Про особ-ливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та ін. Восени 2001 р. був, нарешті, прийнятий «Земельний кодекс», що створює правовий фундамент для приватного володіння землею -- основи ефективного госпо-дарювання в галузі сільського господарства. Ці закони визначили різнома-нітність та рівноправність форм власності, започаткували формування правової бази ринкової економіки. На їх основі розпочалися реформи, спрямо-вані на роздержавлення й приватизацію державної власності.

Законодавчою основою приватизації став закон України «Про Державну програму приватизації». Він передбачав досягнення наступних стратегіч-них цілей: зміну відносин власності на засоби виробництва з метою їх якіс-ного оновлення й ефективного використання; структурну перебудову еко-номіки, стабілізацію соціально-економічного стану країни; розвиток кон-куренції та обмеження монополізму; залучення іноземних інвестицій. Обєктами приватизації стали: майно державних підприємств; державний житловий фонд; державний земельний фонд.

На початку приватизація в Україні була змішаного типу -- як сертифікатна, так і за грошові кошти. Перша мала на меті залучити до приватизації усе населення, оскільки формально кожному громадянинові належала певна частка одержавленого майна. Друга була спрямована на отримання додатко-вих коштів до бюджету і створення сектора ефективного приватного госпо-дарювання. Відповідно до обєктів сертифікатної приватизації було передбачено три види цінних паперів: майнові сертифікати, які отримали всі громадяни, житлові чеки, якими можуть скористатися мешканці державних квартир, й земельні бони, які надавалися тим, хто міг довести свою здатність до оброб-ки товарної землі. Передбачалося, що кожен з названих видів ваучерів може, окрім прямого призначення, бути використаним у різних сферах приватизації шляхом їхнього взаємного конвертування.

Сертифікатна приватизація закінчилась аж у 1999 р. Маючи бага-то недоліків, вона не стала стимулом для зростання економіки та підвищення її ефективності. З 1999 р. була запроваджена виключно грошова приватизація, яка деякою мірою сприяла надходженню інвестицій.